Право громадян на мирні збори, мітинги, демонстрації (законодавча база)

Право громадян України на мирні збори гарантується ч. 1 ст. 39 Конституції України, згідно з якою вони «мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно повідомляються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування».

Частиною 2 цієї статті встановлено, що «обмеження відносно реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і тільки в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою попередження безладів або злочинів, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Цивільний кодекс, зокрема ст. 315, передбачає право фізичних осіб на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Відповідно до ч. 2 цієї статті обмеження реалізації права на мирні збори може встановлюватися судом згідно із законом.

Статтею 64 Конституції визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина, а відповідно і право на мирні збори, не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Основним Законом.

Також можливість проведення масових акцій передбачена в ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:

1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування у їх діяльності.

3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

І нарешті, це право закріплене в профільному Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 27 "Право профспілок, їх об'єднань на організацію страйків та проведення інших масових заходів".

«Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону».

Реалізація права на мирні збори в Україні регулюється актами національного і міжнародного законодавства.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою 17.07.1997, гарантує кожній особі, окрім інших прав і свобод, право на свободу зборів і об'єднання.

Зокрема, ч. 1 ст. 11 Конвенції передбачено право кожного на свободу мирних зборів і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки і вступати в них з метою захистити свої інтереси.

Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973, також признається право на мирні збори.

Ця стаття визначає, що користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, окрім встановлених відповідно до закону і необхідних у демократичному суспільстві для гарантування державної або громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я та моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб.

За характером, ціллю, місцем проведення розрізняють різні форми мирних зборів.

Так, ст. 39 Конституції визначає мирні заходи як збори, мітинги, походи і демонстрації.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Так, згідно зі ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства мирні збори – це збори, мітинги, походи, демонстрації тощо, тобто передбачена можливість прояву мирних зборів у різних формах.

Що ж до визначення форм і видів мирних зборів у національному законодавстві, то необхідно відмітити, що залежно від поставленої мети і методів проведення Статутом патрульно-постової служби міліції, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 28.07.1994, масові заходи громадян розділені на декілька категорій. Так, згідно підп. 332–336 п. 4 розд. XV зазначеного Статуту:

  • «зібрання – ця загальна, спеціально організована невелика присутність громадян у громадському або іншому місці, викликане необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем;
  • мітинг – це масові збори із злободенних питань, переважно політичних, які проводяться, як правило, на вулицях, площах, стадіонах, у парках. Неодмінні атрибути мітингу – масова аудиторія, оратори, гасла, прапори, заклики (усні, надруковані, написані);
  • демонстрація – це масовий похід громадян з приводу вираження будь-яких суспільно-політичних настроїв, у тому числі з питань протесту або незгоди з чим-небудь. (Цей захід може проходити також в проступку однієї особи, здійсненні нею вчинку з метою підкреслити своє відношення до якої-небудь події або посадовця і таке інше);
  • вулична хода проводиться з тією ж метою, що і демонстрація, мітинг, проте відрізняється меншою динамікою, відсутністю мітингово-демонстраційної атрибутики;
  • пікетування – це форма демонстрації, під час якої представники виставляються де завгодно, наприклад, перед будівлями об'єднань, підприємств з метою вираження протесту проти чого-небудь, для забезпечення охорони на місці проведення страйку або демонстрації».

Водночас невідповідність змісту зборів будь-якому з вказаних визначень не може завадити його проведенню за умови мирного характеру і мети таких зборів.

Слід пам'ятати, що Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а Кримінальний кодекс України – за організацію масових безладів.

На жаль, слід констатувати, що профільного Закону, який би встановлював механізми реалізації права на мирні збори, в Україні сьогодні не існує.

Нормативно-правова база в цій сфері сьогодні складається з вказаних норм Конституції, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року (№ 9306) і Рішення Конституційного суду України від 19 квітня 2001 року (№4).

Також слід зазначити, що вищеназваний Указ Президії Верховної Ради СРСР зараз юридично не може бути застосовний, оскільки суперечить Духу і Букві Конституції України 1996 року. Він був прийнятий в умовах монополії Комуністичної партії і передбачав дозвільний (властивий для авторитарних режимів), а не повідомний (характерний для ліберально-демократичних систем) порядок проведення масових зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій.

Але виходячи їх положення ст. 8 Конституції України, можна констатувати, що норми Конституції є нормами прямої дії – це свідчить про Верховенство Конституції над іншими нормативно-правовими актами України.