ПРОПОЗИЦІЇ ФПУ ДО РЕКОМЕНДАЦІЙ парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему: «Участь молоді в суспільному житті: економічна активність» від Федерації профспілок України

Пропозиції ФПУ ДО РЕКОМЕНДАЦІЙ

парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему:

«Участь молоді в суспільному житті: економічна активність»

від Федерації профспілок України

 

Учасники парламентських слухань про участь молоді в суспільному житті в аспекті економічної активності, які відбулися 20 листопада 2013 року, відзначають, що, за матеріалами Державної служби зайнятості України, на глобальних ринках праці вже 4 роки зберігаються критичні умови, а кількість безробітних у світі порівняно з докризовим періодом зросла на 4,2 млн. осіб і становить понад 192 млн. осіб.

При цьому молодь залишається серед тих, кого криза робочих місць уразила найбільше. У 2012 році в світі налічувалося майже 74 млн. безробітних серед молодих людей віком 15-24 роки.

На обліку в органах Державної служби зайнятості України у 2012 році перебувало 887,9 тис. безробітних громадян віком до 35 років (або 48,6% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 52,9 тис. випускників вищих навчальних закладів, 33,5 тис. випускників професійно-технічних закладів, 6,3 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл.

За даними Державної служби статистики України, у 2012 році рівень зайнятості молоді віком 25-29 років був вищим, ніж у середньому по Україні, і становив 73,8%. Серед осіб віком 15-24 роки цей показник склав лише 33,7%. Низький рівень зайнятості осіб цієї вікової категорії обумовлений тим, що молодь у такому віці навчається та не має конкурентних переваг на ринку праці.

Водночас, за даними статистики, кількість випускників, які отримали направлення на роботу в 2012 році, складає майже 168 тис. осіб, або лише 27,4% від загальної кількості випускників.

Вирішення проблеми працевлаштування молоді має велике значення як з точки зору реалізації трудового потенціалу, так і в перспективі економічного зростання держави. За оцінками МОП, якби рівень молодіжного безробіття в усьому світі вдалося знизити удвічі і тим самим привести його у відповідність до рівня безробіття серед дорослих, то світовий ВВП зріс би на 4,4-7%.

На цей час національне законодавство про забезпечення молоді першим робочим місцем складається з Кодексу законів про працю України, законів «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про зайнятість населення», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» тощо.

Зазначеними нормативними актами задекларовано обов’язки держави стосовно надання працездатній молоді першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення чи припинення навчання та на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потребу в яких було визначено державним замовленням.

Для підприємств і організацій місцеві органи влади встановлюють квоту робочих місць для працевлаштування окремих категорій громадян, до яких належить і молодь.

Незважаючи на наявність механізму працевлаштування випускників, фактичний стан справ у цій сфері засвідчує про необхідність ґрунтовного перегляду зазначених нормативно-правових актів.

Потребує підвищення якість підготовки майбутніх фахівців, чому, зокрема, сприятиме створення спеціальних умов для здобуття освіти студентами, які працюють за майбутньою спеціальністю, шляхом запровадження системи індивідуальних графіків навчання. Стажування студентів на виробництві під час навчального процесу має стати однією з його складових з відповідним фінансовим забезпеченням.

Покращенню ситуації з молодіжною зайнятістю та забезпеченням молоді першим робочим місцем сприятиме збільшення обсягів фінансування на здобуття безоплатно якісної вищої освіти, відновлення та розвиток матеріально-технічної бази професійно-технічних та вищих навчальних закладів, підвищення рівня стипендіального забезпечення.

Особливо важливим є створення необхідних житлово-побутових умов, збільшення закладів соціально-культурної сфери, оздоровлення тощо. Усе це закріплює кадри на робочих місцях та забезпечує додаткові соціальні гарантії для молоді, яка навчається та працює.

Належна підтримка молоді з боку держави є запорукою стабільного розвитку України, бо ігнорування проблем зайнятості молоді позначається на рівні їхнього життя, зростанні тіньової неформальної зайнятості. Як наслідок, посилюється криміногенна ситуація, відтік «мізків» та міграція за кордон. Усе це може поставити під загрозу сталий розвиток і майбутнє Української держави та нації.

Отже, проблеми молоді та молодіжної зайнятості потребують невідкладного вирішення.

З огляду на несприятливі тенденції у питанні молодіжної зайнятості зростає необхідність підвищення захисту права молоді на працю. Значні зміни характеру та умов праці, пов’язані з впливом соціально-економічних умов, потребують введення нових та перегляду чинних норм про умови праці й надання додаткових гарантій щодо трудових прав молоді.

Враховуючи вищезазначене, учасники парламентських слухань

 

РЕКОМЕНДУЮТЬ:

 

1. Верховній Раді України:

 

1.1. Чітко визначити стратегічні цілі й завдання, які постають перед державою в сучасних соціально-демографічних умовах, з урахуванням пріоритетів економічного розвитку;

1.2. Розробити і запровадити цілісну стратегію розвитку національного трудового потенціалу, узгоджену з інвестиційною, промисловою, податковою, демографічною, освітньою та соціальною політикою.

1.3. Систематизувати нормативне забезпечення ринку праці, узгодивши як відповідні законодавчі акти, так і підзаконні акти різних міністерств і відомств.

1.4. Внести відповідні зміни до:

1.4.1. Закону України «Про зайнятість населення» щодо:

       встановлення чіткої квоти роботодавцям для працевлаштування молоді на перше робоче місце;

       визначення поняття «перше робоче місце»;

       узгодження з нормами КЗпП і Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» понять «молодий спеціаліст» і «молодий працівник», а також встановлення нижньої межі працездатного віку;

1.4.2. Закону України «Про вищу освіту» щодо поширення практики укладання тристоронніх договорів між навчальним закладом, підприємством і випускником.

У нинішніх умовах держава фактично знімає з себе повноваження щодо захисту молоді та забезпечення робочим місцем молодих спеціалістів, перекидаючи відповідальність на роботодавця або навчальний заклад.

Введення таких договорів і офіційне використання терміну «молодий спеціаліст» буде підставою для гарантування випускникам додаткової соціальної підтримки з боку держави.

1.5. Встановити ефективний механізм стимулювання роботодавців за створення ними першого робочого місця для молоді.

Доцільність заміни в Законі України «Про зайнятість населення» дотацій роботодавцю 50-відсотковою компенсацією суми нарахованого єдиного внеску видається сумнівною саме з точки зору ефективності стимулювання роботодавців. На сьогоднішній день вартість створення нового робочого місця значно перевищує ті виплати та податкові пільги, якими держава намагається підтримати відповідну ініціативу роботодавців, і тому навіть ретельно виписаний механізм дотацій працює недостатньо ефективно. Компенсаційні виплати фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є суттєво меншими за дотації, а отже, вони є гіршим стимулом, ніж дотації. Необхідно повернутися до механізму стимулювання, який був передбачений у Законі України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю».

 

2. Кабінету Міністрів України та відповідним центральним органам виконавчої влади:

2.1. Розробити і затвердити Загальнодержавну цільову соціальну програму збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року;

2.2. Удосконалити механізм визначення обсягу потреб ринку праці у кваліфікованих кадрах на поточний рік, середній та довгостроковий періоди, а також розрахунок вартості підготовки фахівця, що має стати основою для формування державного замовлення за видами і напрямами системи підготовки кадрів. Нові підходи до механізму формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів мають передбачати визначення в ньому повноважень зацікавлених центральних та місцевих органів виконавчої влади, соціальних партнерів, роботодавців, навчальних закладів;

2.3. Забезпечити виконання Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року;

3.4. Переглянути систему збирання та обробки даних щодо стану та перспектив розвитку ринку праці;

2.5. Запровадити на регулярній основі репрезентативне Національне обстеження працездатного населення з проблем зайнятості з метою визначення показників освітньо-професійної відповідності, а також обсягів мобільності працівників;

2.6. Посилити співпрацю між закладами освіти і роботодавцями та поширити практику укладання тристоронніх договорів про співпрацю з підприємствами, установами та організаціями;

2.7. Вдосконалити та розвивати систему професійної орієнтації та безперервної професійної освіти громадян, більше залучати роботодавців до формування навчальних планів, проходження практики, стажувань, відновити професійну підготовку на виробництві, наставництво;

2.8. Встановити безпосередній зв’язок між виділенням бюджетних коштів вищим і професійним навчальним закладам та результатами їх використання;

2.9. Вдосконалити статистичну звітність з метою контролю показників держзамовлення на підготовку кадрів та моніторингу його фактичного виконання;

2.10. Створити незалежну систему контролю за якістю освіти і підготовкою фахівців та працівників із залученням представників сторін роботодавців і профспілок;

2.11. Запровадити постійний моніторинг працевлаштування випускників, їх закріплення на першому робочому місці (на підприємстві, в організації);

2.12. Переглянути розподіл обов’язків між органами управління освітою та їх партнерами: органами праці та соціальної політики, державної служби зайнятості, галузевими управліннями облдержадміністрацій, об’єднаннями роботодавців та профспілок у сфері професійно-технічної освіти з метою запровадження більш гнучкої структури управління професійно-технічною освітою;

2.13. Розширити обсяги фінансування для здобуття безоплатної професійно-технічної освіти, оновити матеріальну базу ПТУ, підвищивши цим престижність робітничих професій;

2.14. Забезпечити підвищення рівня самостійності вищих навчальних закладів, стимулювати їх до залучення позабюджетних коштів та нарощування обсягів власної навчально-виробничої діяльності;

2.15. Визначити державні пріоритети технологічного розвитку та забезпечити належне фінансування відповідних галузей (у тому числі в сфері вищої освіти);

2.16. Покращити матеріально-технічне оснащення й забезпечити сучасним обладнанням дослідницькі та виробничі лабораторії вищих навчальних закладів, у т.ч. із залученням підприємств, зацікавлених у запровадженні наукоємних технологій та інновацій;

2.17. Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» та «Порядок надання одноразової адресної допомоги у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати молодим працівникам, залученим до роботи в селах і селищах» відповідно до Закону «Про зайнятість». Перелік професій працівників, відповідно до якого має надаватися одноразова адресна допомога молодим працівникам, повинен складатися з назв посад та професій, на які приймаються на роботу особи, а не з назв напрямів підготовки та спеціальностей, які зазначаються в документах про освіту;

2.18. Створювати нові робочі місця в інноваційних та
високотехнологічних секторах економіки, обсяг яких в Україні є досить
обмеженим;

2.19. Установити гідний рівень заробітної плати та забезпечити гарантії належних умов праці, адже в середньому близько 28% зарплатні в Україні виплачується неофіційно у конвертах;

2.20. Створити сприятливий клімат для участі молоді в програмах молодіжного житлового будівництва та доступного житла. Це дасть змогу забезпечити молодь житлом і активний поштовх для інтенсивного розвитку будівництва і суміжних галузей промисловості, а це збільшить кількість нових робочих місць;

2.21. Спростити процедуру і умови участі молоді у державній Програмі пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

 

 

3. Сторонам соціального діалогу:

Посилити співпрацю та розвивати соціальне партнерство для подолання проблеми працевлаштування, яке має полягати у проведенні переговорів, укладенні Генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень з питань молодіжної зайнятості на всіх рівнях.

В умовах ринкової економіки набувають актуальності відносини соціального партнерства, основою якого є принцип співробітництва між Урядом, роботодавцями, профспілками та найманими працівниками.

 

Упевнені, що спільна виважена та ефективна політика соціальних партнерів з питань молодіжної зайнятості та ведення соціального діалогу дасть змогу зменшити відсоток безробіття серед молоді, а також підвищити рівень життя молоді в Україні.